історії ж бо пишуть на столі промовляє

Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров'ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем. Залиті кров'ю київські вали. Ой, люди, люди, Божа подобизна, до чого ж ви цю землю довели?! ; Так, довелося Києву побачити заграви пожежі — "три дні, три ночі Київ пломенів". Молиться Маруся, молиться зі сльозами на очах, бо важко їй бачити цю Гоморру. А дяк знову і знову розповідає дівчині про криваві походи козаків. Він дивується, що ті козаки не стали святими, адже вони добували свободу на полі бою. Згадав старий і про батька Марусиного, Гордія Чурая, якого прозвали Орликом за його відвагу та сміливість. Маруся ж лине спогадами до Полтави.

Велике діло — писані слова! Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем. Могилами у полі без імен, дорогою до Києва з Лубен! .Ідеш, ідеш, а ще й не половина, Ідеш, ідеш, хоч добре, не один. Кривавим градом плаче горобина. Пливе туман, як білий лебедин. Стоять ліси смарагдово-руді, після дощу надовго крапелисті.

Чекаємо на вас концертах KADNAY вже наприкинці травня у рамках туру містами України: Поки ми собі на здоров'я. Історії ж бо пишуть на столі. Пограбувавши золоті хороми, Простору простору простору. Следующая статья. Життя іде і все без коректур. Читать. everything.kz © 2020.

про це писали так і в риму, зучили вздовж і вперехрест. Але ж ота дорога з Риму. якихось кілька сотень верст. А тут до самої Волині. лежать ці села удовині! Хто знає, що тут відбулося? . гули вітри, бриніла хохітва… Велике діло — писані слова! Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем. Могилами у полі без імен, дорогою до Києва з Лубен! З роману «Маруся Чурай». "Отримала я ненаписаний лист".

Г. Історії ж бо пишуть на столі. 6. Обставину часу містить речення А. Я змалку знаю, де яке зело. Б. Десь тихо жаби кумкають з болота. В. А хто і сіно склав уже в стіжки. Г. Весна прийшла так якось несподівано. 7. Обставину причини містить речення А. На другий день були ми у печерах. Б. Гризуть вудила коні з нетерплячки. В. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі. Г. Зазимую тут і залітую…

Перекладали, писали твори, переказували історії, записували народні пісні та звичаї, декламували, дуже часто читали вголос. У чотири роки Леся вже вміла читати. Улюбленими її книгами були фольклорні праці П. Чубинського, «Кобзар» Тараса Шевченка, твори Жуля Берна, Даніеля Дефо. Аж коли повесніло, Струк пішов у полонину подивитися, чи вціліла бодай якась овечка. Не сподівався на те, бо ж морози, вовки. Як же Струк здивувався, коли побачив усі свої отари неушкоджені, ще й з приплодом — з маленькими ягнятками! Зрозуміли тоді люди, що в цих ясенових лісах під чудовою полониною можна зимувати.

От тоді ж то козаки, діти, друзі, молодці Стиха словами промовляли: «Ей, гетьман Хмельницький, Богатир наш Зиновій Богдан чигиринський». Ставши гетьманом, Хмельницький згуртовує навколо себе українців і виступає проти поляків. Його прославляють у народній пісні . Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров'ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, Піснями і невільницьким плачем. Могилами у полі без імен.

«Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров'ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем». «Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер». «Розп'ято нас між заходом і сходом, Що не орел – печінку нам довбе. Зласкався, доле, над моїм народом, Щоб він не дався знівечить себе!» 4 5 9. Автор: Юлия Николайчук.

– Даруйте… я… незвичка промовляти… Хотів сказати річ іще таку: Марусю знаю ще із немовляти і Гриця знаю ще у сповитку. Он там сидить та бідна Чураїха. Піїти пишуть солодко, під метри. Про три персони божі. А слова, слова, Марусю, видумані, мертві. Велике діло – писані слова! Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров'ю на своїй землі. Ми пишем плугом, шаблею, мечем, піснями і невільницьким плачем.

Тексти збірки промовляють до читачів сучасними їм мис-тецькими формами та змістом. У західних практиках, зокрема в англомовних студіях, сучасними вважають літературні твори, видані п’ять–сім років тому. Тож, добираючи книжки, які реко-мендовано для читання в школі, ми зважали на час видання чи на час написання твору. Тієї, яку пишуть саме зараз, у наш час. А не колись давно. Її пишуть ровесники ваших учителів, батьків чи дідусів та бабусь.

Писала ж доти, доки в "Ділі" не з'явився фейлетон Борковського, котрий осудив ці форми як не наші. Правда, Борковський має себе за великого знатока мови, але ми знаємо, що то за знаток. 4). "Аже" намісь "адже". Не скажіть лиш мамці, що я блазнила вас такими безбожними історіями. Було ж би мені! Бо чим старша женщина, тим стає моральнішою.

Сумна історія. Якось король, щоб покарати свого сина, відправив його у вигнання до далекого краю. Принц терпів голод і холод, він уже втратив надію дочекатися королівського помилування. Мати скінчила писати й посміхаючись віддала картку синові. Той прочитав написане і на його очах виступили дві великі сльозини. Хлопець обернув картку і написав на своєму рахунку: «Оплачено».